В чому я бачу головний смисл терапії?

Відома психолог Людмила Петрановська говорила, що дитинство вирощує в нас або стрижень всередині, або панцир ззовні. З огляду на переважаючі обставини виростання більшості з нас не дивно, що панцир є основним щитом для перебування в цьому начебто ворожому світі.

Смисл терапії, духовних практик, шляху Дао, особистісного росту – назвіть це як завгодно – в тому, щоб навчитися знімати цей панцир з себе і заново бути на “ти” з цим світом. Відчувати, що між вами більше немає невидимого кордону, що ти є в цьому світі, а він є в тобі, і ви неподільні, і потрібні один одному.

І ще – знімаючи панцир, вже не хочеться оцінювати, змагатися, боротися, конкурувати, штовхатися ліктями, ділити людей за правильних/неправильних, добрих/поганих, харизматичних/нехаризматитичних. Все це перестає існувати в твоєму світі.

Бо хочеться лише простоти, правди, чесності. Звичайності. Доброти, теплоти, дружнього слова, підтримки і розуміння. Спілкування без масок, проекцій, тіней, захистів і переносів. Хочеться іншої якості. Звичайної людської якості. Яка майже занесена до Червоної книги буття.

Бо ти починаєш відчувати себе собою – звичайним, простим, земним, живим, справжнім, придуманим богом за якимось замислом для появи на цій планеті.

Відчувати Любов як суть всього, що є. Як те, що пронизує весь внутрішній і зовнішній простір. З такого ракурсу ти дивишся на світ очима бога – одночасно сповнений дива як дитина, наче знову і знову заново створюєш цей світ, і вмиротворений як Будда, бо вже нескінченні мільярди років спостерігаєш за цією вічною божественною грою.

Share Button

Опубліковано Олена Чернявська

Залишити відповідь