Материнство і “незручні” емоції

Відкриваю дуже актуальну в новому році рубрику#facethetruth. Ясно, що писатимуться в ній не надто приємні речі. Але про них треба чесно говорити.

Я вже тривалий час є учасницею закритих груп підтримки мам, в основному мам в декреті, мам з маленькими дітьми, працюючих мам і т.д. Радує, що такі групи є, що хоч в них жінки можуть чесно і без цензури розповісти про все важке, через що доводиться проходити всім мамам на часто непростому шляху вирощування потомства.

Багато хто з моїх френдес теж є в тих групах і ви не дасте мені збрехати – жінки там часто пишуть просто душероздираючі історії, в них дуже багато крику про допомогу, який в спільнотах називають словом “проораться”. Так от. Я спеціально заходила на особисті сторінки до мам, чиї історії (а їх чимало) мене особливо вражали. І як ви думаєте – хоч що-небудь на їхніх сторінках не говорило про те, що відбувається в їхніх душах, що вони переживають? Відповідь правильна – ні, ані слова. Причесані сторінки, мімімішні фоточки з дітками, нічого такого особливого.

В принципі, нічого дивного. Наш соціум не вельми любить слухати про такі складні почуття як сором, образа, провина, смуток, розчарування, біль, тривога і т.д. Але ж, факінг шіт, коли вже жінкам не треба буде шукати безпечного середовища, щоб сказати про себе … звичайну правду? Щоб не побоятися накликати на себе гнів, знецінення, парад білих пальт і фиркань? Чому жінкам щоб виговоритися треба шукати товариство незнайомих людей, які точно не засудять, і уникати бути щирими серед своїх начебто друзів?

Бо якщо екстраполювати цю ситуацію на все суспільство, отримаємо рівно ту саму картину. Ми так само заперечуємо складні емоції, так само дистанціюємось від них, і в результаті перестаємо бути щирими. Підсвітлюємо лише парадну частину наших будинків, про темряву ж говорити страшно, незручно, неприйнятно.

Я зараз дочитую чудову книжку Брене Браун “Стань сильнішим” і ще обов’язково викладу своє резюме про неї (бо все, що робить і пише Брене як на мене неймовірне). А зараз процитую одну з цитат з цієї книги, яка дуже добре характеризує про що мені йдеться в цьому пості:

“Люди, які сміливо вирушають у зону дискомфорту і вразливості та розповідають правду про себе – ось справжні крутелики.

Відважність – необхідна риса для подолання світових проблем, які здаються нездоланними: нерівності, бідності, насильства, нехтування громадянськими правами і забруднення довкілля. Нам потрібна критична маса крутеликів, які готові ризикувати, падати, проходити крізь складні емоції і знову підводитись.

Іронія в тому, що ми намагаємось відмовитися від наших складних емоцій, щоб здаватися цілісніснішими або більш прийнятними, але наша цілісність і навіть наша щиросердність насправді залежать від уміння інтегрувати весь досвід, в тому числі і падіння”.

Share Button

Опубліковано Олена Чернявська

Залишити відповідь