Як трансформувалась сім’я в ХХ столітті?

Протягом довгого і драматичного, а часами і дуже трагічного ХХ століття, традиційна українська родина пережила безліч трансформацій і змін. Про цей факт якось не прийнято говорити вголос, особливо про те, що сталось з родиною і родом внаслідок 70-ти років радянської влади. А стались досить драматичні зміни всередині сім’ї як соціального інституту – автономність кожного індивіда і цілого роду внаслідок диктату держави і партії було зруйновано, держава фактично вдерлась в межі сім’ї, внаслідок чого більшість нас з вами виростали в умовах, які важко назвати благополучними. Взагалі варто визнати, що сім’ї з теплими емоційними стосунками, які б могли бути для дитини джерелом захисту і піклування, були абсолютним винятком в СРСР (хоча офіційна пропаганда і штампувала ідилічні картинки з зображеннями ідеальної родини). Чому так сталось?

1323332499_f3fe

На межі ХІХ-ХХ століть традиційна розширена сім’я (до якої входили представники багатьох поколінь роду) уступила місце нуклеарній родині (до якої входять переважно лише тато-мама і їхні діти) практично в усьому цивілізованому світі. Це стається внаслідок багатьох історичних колізій і потрясінь, традиційна родина трансформується, але в тоталітарному суспільстві цей процес відбувається особливо жорстоко.

Родина була вимушена пройти безліч випробувань протягом минулого століття. Революції, війни, розкуркулення, примусове створення колгоспів, депортації, голод, терор, розруха – все це розривало сімейний організм зсередини, руйнувало його основу, виривало коріння, завдяки якому існувала традиційна родина. Чоловіки були змушені йти на цю тривалу війну держави з людиною, найчастіше саме вони гинули (або радянська влада позбавляла їх живих відчуття мужності, адже вони виявились безсилими в захисті своїх родин від репресивних державних органів). Жінки ж були змушені “мужніти”, виконуючи обов’язки і батька, і матері.

“Любой тоталитарный режим всегда начинает разрушать семью. Если у человека есть семья, у него есть стержень, ценности. Сломать семью, сделать человека одиноким, незащищенным и можно делать с ним все, что угодно”, – так вважає відомий психолог Людмила Петрановська. Соціально-політичний контекст був настільки сильним для існування і виживання сім’ї минулого століття, що фактично не залишав її членам місця для самостійних маневрів. Через зовнішній диктат держави нуклеарна радянська родина перебувала в хронічному стресі і тривозі. Чоловік і дружина – в мовчазному напруженні (важка монотонна праця на виробництвах, суворо регламентоване життя на багато років вперед, дуже непростий побут, який вимагав вирішення безлічі питань і через це – постійне невдоволення, сварки і втеча в алкоголь), діти – в паніці і хаосі. Додамо до цього ще й той факт, що декретна відпустка по догляду за дитиною зазвичай була короткою, бо державі потрібні були працівники, а не мами з дітьми. “Советские родители не могли стать родителями. Родителем стаешь в процессе ухода за ребенком”, – ще одна цитата Петрановської. В результаті дітям діставалась нервова, істерична мати, яка мала тягнути на плечах важкий побут, багато працювати і ще якось виховувати дітей. Батько ж зазвичай взагалі свідомо чи несвідомо відсторонювався від виконання своїх природних функцій.

225714607

Масштаб травматизації, яка відбулась з багатьма нами в процесі виростання в умовах СРСР, навіть і близько ніким не оцінений. Травма раннього розлучення батьків і дітей, дистанціювання одних від інших, постійне емоційне і фізичне насильство як з боку педагогічного персоналу, в чиї руки зазвичай дуже рано потрапляли звичайні радянські діти, так і з боку власних втомлених радянською дійсністю батьків – ось типова картина, з якою сім’ї виходили в 90-ті роки, в роки розвалу червоної імперії . Держава нарешті відчепилась від сім’ї, але з наслідками цієї травми ми не можемо впоратися і до сьогодні.

Share Button

Опубліковано Олена Чернявська

Залишити відповідь